Історія Села

ЗОЛОТА СЛОБОДА — село в складі Козівської селищної територіальної громади Козівського (з 2021 — Тернопільського) району Тернопільської області. Розташоване по обидва береги річки Студенки правої притоки Стрипи (басейн Дністра), за 7 км від адміністративного центру громади і 3 км від залізничної колії Тернопіль–Ходорів. За адміністративним поділом до 1939 р. Золота Слобода належала до Бережанського повіту, від 1939 р. входить до Козівського району. На початку 1960-х рр. деякий час село знаходилось у складі Бережанського району. Територія – 0,27 кв. км. Дворів – 378. Населення – 866 осіб (2014).

Перша письмова згадка датована 1649 р., згідно з написом на титулі церковної книги "Тріодь". Збережена письмова згадка про село в 1729 р. у листі ґрафа Станіслава Потоцького, власника Слободи, до Львівської єпархії.

Є кілька леґенд щодо виникнення села. Давним-давно на землях нинішньої Золотої Слободи розташовувалось місто Краснопіль із величезною церквою в центрі, яка провалилася на Великдень, який співпав у той рік із Благовіщенням. На місці церкви з'явилося джерело, яке знаходиться донині на західній околиці села в глибокій, дивної форми улоговині.

Під час татарських нападів, що були особливо частими в кінці 16 ст. – на початку 17 ст. місто Краснопіль дощенту знищили. У битві з ворогом загинули його мешканці. Одна чи дві родини, які залишилися живими, почали відбудовуватись, але не на пожарищі, а дещо далі, вздовж тієї ж річечки.

Нове поселення отримало назву Свобода – свобідне, вільне від поневолювачів. Інша леґенда розповідає, що у давно минулі часи на наших землях був необжитий степ, покритий дикою рослинністю і безліччю невеликих озерець та зарослями тернини. Тут ховалися багато утікачів від своїх панів. Утікачами було й закладено нове поселення, яке дістало назву Свобода.

Згодом село стало називатися Слобода. Очевидно, це було пов'язано з тим, що після придушення гайдамацького повстання на Великій Україні у 1768 р. та зруйнування Катериною ІІ запорізької Січі у 1775 р., тут селилися втікачі-козаки, яких багато з'явилося в наших краях. Назва Слобода для них була звичною, так називалися поселення у їхніх краях.

Протягом кількох століть Слобода належала маґнатам Потоцьким. Наприкінці 19 ст. село дістало другу частину своєї назви і відоме нині як Золота Слобода. У 1883 р. власником села був німець Леон Том, який проживав у Львові, а маєтком управляв через посесора. У 1818 р. в Слободі діяла парохіяльна школа.

1822 р. за кошти власника села Домініка Ціковського побудовано муровану дзвіницю; з ініціативи о. Гаврила Медицького на центральному майдані встановлено Хрест тверезості. 1897 р. з ініціативи Тимотея Старуха закладена читальня «Просвіти», членами якої стали 60 осіб; 1898 р. – встановлено пам'ятник на відзначення 50-ліття скасування панщини. 1900 р. у Золотій Слободі – 2031 особа, 1939 – 2570 осіб.

На початку 1900-х рр. у селі почав педагогічну, громадську і просвітницьку працю Іван Рижевський (1874–1931). У 1901–1902-х рр. побудовано шкільне приміщення. 1903 р. до Золотої Слободи переселяється культурно-громадський діяч, освітянин, хоровий та оркестровий дириґент Петро Шанайда (1874–1960), який згодом у місцевій церкві служив дяком.

У 1907–1918 рр. Тимотей Старух – депутат австрійського парламенту від української національно-демократичної партії; 1908–1914 рр. – депутат Галицького сейму. З ініціативи Петра Шанайди, Тимотея Старуха та Івана Ринажевського (1908 р.) створено пожежно-гімнастичне товариство «Січ», а при ньому духовий оркестр; війтом села обрали Тимотея Старуха, а у 1909 р. за його сприяння побудовано дім читальні «Просвіти». 1913 р. у великому здвизі «Січей» у Львові брали участь сільські січовики.

Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосились більше 20 юнаків, зокрема Федір Богай (1895 р. н.), Петро Головатий (1893 р. н.), Онуфрій Кіналь (1894 р. н.), Стефан Коцюбка (1896 р. н.), Андрій Мандзій, Степан Столяр (1896 р. н.), Іван (1894 р. н.) і Михайло (1894 р. н.) Тупісі та інші, які згодом воювали в УГА. У ході боїв (1915 р.) в Золотій Слободі згоріли 166 будинків, зруйновано приміщення просвітянської читальні.

У 1919–1921-х рр. село постраждало від польсько-української війни. Загинув уродженець Золотої Слободи (грудень 1919 р.) підхорунжий УГА Мирон Горбачевський у м. Проскурів (нині Хмельницький). 5 вересня 1921 р. у Бережанах відбувся суд над дев'ятьма мешканцями села – Кирилом Крисою і його товаришами за те, що під час українсько-польської війни розброїли у Золотій Слободі польську поліцію, а декілька поліцаїв передали українській військовій команді.

8 вересня 1922 р. жителі Золотої Слободи бойкотували вибори до Галицького сейму та Варшавського сенату. У цьому ж році відновила діяльність філія «Просвіти» (голова Петро Шанайда). У 1926 р. створено молодіжне гімнастично-протипожежне товариство «Луг», яке у лютому 1934 р. заборонила польська жандармерія.

1930 р. польський окупаційний уряд провів криваву акцію «втихомирення» (пацифікацію), в результаті якої загинули усусуси Степан Дерень і Михайло Тупісь, знищили читальню «Просвіти», бібліотеку, кооперативу «Дніпро». У 1930-і рр. у селі діють осередки товариств «Рідна школа», «Сільський господар» та «Союз Українок». Підлітки та юнаки об'єднуються у молодіжну скаутську організацію «Пласт». З візитацією церкви Покрови Божої Матері побував єпископ Никита Будка. 1932 р. – організована сільська мережа ОУН. 1933 р. – почало функціонувати протиалкогольне товариство «Відродження».

До 1939 р. просвітянська діяльність тривала у напівлеґальних умовах, у безперервних сутичках із місцевою та повітовою поліцією. З приходом радянської влади в 1940 р. виселили 6 українських родин та усіх польських осадників із навколишніх хуторів у Сибір. У цьому ж році створено колгосп (голова правління Іван Борковський). Його пам'ятник стоїть у селі донині.

9 лютого 1941 р. у Золотій Слободі районним відділ НКВС заарештував 8 членів ОУН, які через кілька місяців стратили у Тернопільській тюрмі. 2 липня 1941 р. село окупували німецькі війська, які через кілька днів вчинили розправу над родинами членів і симпатиків КПЗУ. Весною 1943 р. 11 юнаків зголосилися до дивізії «Галичина», а 11 червня 1944 р. близько 50 молодих односельців відгукнулися на другий призив. 9 липня 1944 р. війська 1-ї гвардійської армії вибили зі села німців. Почалася масова мобілізація до Червоної армії.

Під час німецько-радянської війни та протягом 1942–1953 рр.:

• загинули або пропали безвісти у Червоній Армії: М. Байбор (1919 р. н.), Б. Богай (1923–1945), Г. Гладчук (1908 р. н.), М. Закришка (1908 р. н.), С. Івахів (1911–1945), Г. Медвідь (1909 р. н.), Г. Меленчук (1921–1944), Й. Мидло (1908 р. н.), С. Мурований (1908 р. н.), Володимир (1919 р. н.) і Михайло (1921–1945) Олійники, П. Паньків (1919 р. н.), В. Райца (1909–1945), Г. Рокуш (1914–1945), М. Тучапський (1902–1945), В. Франкевич (1919 р. н.), І. Хомин (1918 р. н.), В. Ціс (1910–1945), В. Шевчук (1918–1944);
• репресовано, згодом реабілітовано 33 особи;
• ув'язнено в тюрми та вивезено у Сибір близько 100 жителів Золотої Слободи;
• у національно-визвольній боротьбі полягло 26 осіб, зокрема Михайло Байрак, Іван Бригадир (помер у тюрмі), Богдан Гуцал (у тюрмі), Іван Зозулька, Володимир й Степан Кіналі, Андрій та Михайло Олексіви, Левко Процишин, Тарас Шевчук та ін.
• уночі з 12 на 13 грудня 1948 р. в хаті Євдокії та Томи Максимишиних під час нерівного бою загинув односелець Ярослав Рокуш із своїми бойовими товаришами Мироном Терлюком («Орлом» із Вівся) і районним провідником ОУН та УПА Гілярієм Смачилом («В'юн» із Олесина).

У 1949 р. відновлено колгосп; 1991 р. – реорганізовано у селянську спілку «Нива»; 1996 – перетворена у Товариство з обмеженою відповідальністю. 1952–1958 рр. село радіофікували і частково телефонізували; 1992 – газифікували. У 1976 р. побудували нове приміщення

ПАМ'ЯТКИ:

церква Покрови Божої Матері (1899; кам'яна, за проектом привезеним із Риму Павлом Чухом, реконструйована 1990);

• пам'ятник на відзнаку скасування панщини (1898, відновлено);
• меморіал воїнам-односельцям, які загинули у німецько-радянській війні (1986; скульптор В. Мельник);
• пам'ятники: на честь Незалежності (1992), Я. Старуху (1997; скульптор І. Сонсядло);
• пам'ятний хрест на честь тверезості (1871);
• символічна могила полеглим за волю України (1996).

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури (побудований 1961), бібліотека, ФАП (від 1947 р.), музей і кімната родини Старухів. Зусиллями місцевого працівника культури Я. Тучапського у селі створено аматорський драматичний театр (переможець всеобласного конкурсу «Тернопільські театральні вечори»).

Серед відомих уродженців Золотої Слободи:

• Григорій Базян (1951 р. н.) – економіст, фінансист, податківець, громадський діяч;
• Андрій Баран (1961 р. н.) – економіст, фінансист, меценат;
• Любомир Бачинський (1937 р. н.) – архітектор у Тернополі, виробничник, менеджер;
• Ігор Була (1959 р. н.) – інженер, раціоналізатор, менеджер, меценат;
• Ігор Гадач (1940 р. н.) – лікар, громадський діяч у Канаді;
• Ярослава Гайдукевич (1944 р. н.) – музейний працівник, педагог, краєзнавець, вчений секретар ТОКМ;
• Богдан Гуцал (1905–1998) – педагог, інженер-електронник, громадський діяч;
• Володимир Гуцал (1899–1945) – літературознавець, доктор філософії, професор Краківського університету (Польща);
• Андрій Дмитраш (1935 р. н.) – виробничник, інженер, винахідник, меценат;
• Михайло Західний (1885–1937) – адвокат, літератор, громадсько-політичний діяч;
• Мирослав Кіналь (1925 р. н.) – підприємець, громадський діяч;
• Ігор Колодій (1959 р. н.), Микола Мариновський (1968 р. н.) – учасники війни в Афґаністані;
• Любомир Королишин – архітектор у Львові;
• Богдан Коцай (1935 р. н.) – художник, педагог, громадський діяч, меценат;
• Богдан Мандзій (1933 р. н.) – педагог, вчений у галузі радіотехніки;
• Захарій Орун (1884–1918) – релігійний діяч, літератор, публіцист, редактор;
• Михайло Солтис (1951–2005) – педагог і правник, громадський діяч;
• Богдан Старух (1909–1988) – науковець, музикант, громадський діяч;
• Іванна Старух (1901–1938) – лікар-стоматолог, перекладач;
• Ольга Старух (1906–2001) – громадська діячка, вчителька, добродійниця;
• Софія Старух (1907–1941) – учителька;
• Ярослав Старух (1910–1947) – редактор, публіцист, політичний діяч;
• Володимир Ткач (1971 р. н.) – історик, науковець, краєзнавець, член КУН, громадсько-політичний діяч;
• Іван Топольницький (1877–1934) – фінансист, громадський і культурний діяч;
• Ярослав Тучапський (1936–2011) – культуролог, літератор, художник, актор, режисер, бібліофіл, культурно-громадський діяч.

Проживав громадсько-політичний діяч Тимотей Старух (від 1896 р.). У 1908–1910-х рр. село кілька разів відвідали композитор і видавець Лев Лепкий; письменник і культурно-громадський діяч Андрій Чайковський; у 1915–1916-х рр. – стрілецькі поети і композитори Роман Купчинський (1894–1976) і Михайло Гайворонський (1892–1949).

Краєзнавець Ярослава Гайдукевич видала книгу «Золота Слобода» (Тернопіль, 2000 р.).